Це поширена, але зрозуміла помилка – робити висновки про наші стосунки з Богом на основі наших стосунків з навколишніми людьми. Легко казати: «Дякую тобі, Боже», коли сімейне життя щасливе й мирне. А коли ми втягнені в якийсь конфлікт, то ми уявляємо, що й Він злий на нас. Коли люди, яких ми вважали друзями, починають ігнорувати нас, ми думаємо, що Бог теж «кидає» нас. На додачу до всього, наше почуття провини змушує нас соромитися молитися, припускаючи, що Він надто роздратований, щоб піклуватися про нас.
Навіть сам Ісус знав, що таке бути самотнім… Після того, як деякі складні речі з Його вчення змусили багатьох послідовників покинути Його та відійти, він запитав Своїх учнів, чи не збираються вони теж залишити Його. І вони дійсно залишили Його в Гетсиманському саду. Страждання Ісуса на хресті були абсолютно самотніми – навіть Його Небесний Батько покинув Його там. Це сталося з Ісусом, щоб Він міг гарантувати нам, що Його Батько ніколи нас не покине.
Цар Давид, одночасно грішник і святий, знав, що він ніколи не був самотнім: «Хоч батько мій і мати покинуть мене, Господь прийме мене» (Псалом 27:10). Яке ж це полегшення – мати можливість закінчити поганий день молитвою: “Ну, Отче, принаймні Ти все ще тут зі мною”. Ось Божа обітниця для вас і для всіх віруючих: «Бог сказав: “Ніколи не покину тебе і не залишу тебе» (Євреям 13:5).
Сьогодні – спите добре.