Бо в Тебе пробачення, щоб боятись Тебе… (Псалом 130:4).
Я не проти того, щоб прощати людям, Ісусе. Я просто ставлюся до цього вибірково. Якщо необережна людина наступе мені на палець і вибачиться, я відразу прощу його. Це не є проблемою для мене. Якщо хтось ненавмисно завдає мені шкоди, а потім намагається це виправити, я дуже милостивий щодо нього чи неї. Я можу впоратися з незручностями що виникли через некеровані обставини. Але мені важко пробачати людей, які несправедливо ображають. Мені важко пробачати людей, які повинні знати і поводитися краще. Я борюся, коли вони не мають приводу для того щоб критикувати чи ображати. Зізнаюся, я тримаю образу. У своїй дуже довгій пам’яті я засуджую людей до крижаного пекла непрощення. І місце в цьому пеклі заповнюється. Думаючи про них, мені стає так гірко, що я відчуваю цю гіркоту. Вони утримують мене у полоні, бо я не можу їм вибачити. І більша проблема полягає в тому, що я регулярно прошу Тебе, Ісус, вибачити мене, як я вибачаю інших.
—–
Ісусе, як Ти міг, там на хресті, просити Бога пробачити їх? Я розумію це, коли злочинець висить поруч з тобою. Йому було шкода і він попросив Тебе згадати про його. Я розумію, як Ти зміг не помічати недоліки Своїх учнів і вибачати помилки, які вони робили на цьому шляху. Я припускаю, що Ти думав, що солдати просто виконують свою роботу, а натовп охопив істерику, коли кричав: «Розіпни його!» Але як Ти міг просити Бога пробачити Синедріон, який шукав фальшивих доказів проти Тебе? Як Ти міг просити Бога вибачити Понтія Пілата, який грав у політику з Твоїм життям? Вони повинні були розуміти краще. Але прощення було причиною того, що Ти висів на тому хресті, і утримувати прощення від когось не є в Твоєму характері. Прощення всіх них звільнило Твій людський дух і дозволило Твоїй доброті засяяти. Прощення було Твоєю великою перемогою. Дозволь мені вшанувати це, пробачивши усіх моїх кривдників.