Вчора один друг поділився зі мною його проблемою: “Мені здається, ми з жінкою втратили нашу доньку-підлітка. Вона зневажає нас, день за днем веде себе все більш зухваліше і вже не може дочекатися, щоб з’їхати з дому”. Цей чоловік почувається, неначе він невдаха. Я можу тільки уявити собі, наскільки засмучене серце його дружини.
Знайоме відчуття? Ви колись звинувачували себе за невдачу в чомусь важливому у вашому житті? Ви розлучилися? Вас звільнили з роботи? Ви провалили курс? Залишили навчання? Маєте позашлюбну дитину? Бізнес зруйновано? Робили аборт? Довелося стати банкрутом?
Серед усіх чудових речей у християнстві є обіцянка, що стоїть на вершині: Бог не зневажає нас, коли ми зазнаємо невдачу. Насправді, суть Євангелія у тому, що Бог любить тих, хто не зміг досягнути мети і ,можливо, зламлений. Так, він любить також і невдах.
Часом нам потрібно бути повністю спустошеними, щоб бути готовими, коли Бог наповнить нас. Одна з найголовніших іроній життя полягає в тому, що іноді Бог виконує свою найкращу роботу через вкрай зламаних людей, яких Він виводить із великих криз.
“Бо з Тобою поб’ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур.” (Псалмів 17:30)