Одного разу я відвідав милого літнього чоловіка на ім’я Алекс. Він був приємною людиною, але дуже самозосередженою, з вічно похмурим поглядом на оточуючі речі. Часто у моменти нашого спілкування він міг вигукнути: “Ох, я вже ні на що не годжусь”. Алекс не бачив сенсу у своєму існуванні. Він визначив мінімум для задовільного життя і був переконаний, що вже ніколи не досягне навіть цього мінімуму.
Чи не схожі ви на Алекса? Чи не сумніваєтеся ви, що ваше життя має більший сенс, ніж просто виживання? Чи не стало ваше життя лише вживанням повітря, води, їжі та простору?
Ви існуєте з тих самих причин, з яких Бог створив Адама, Єву та їхніх дітей: щоб бути улюбленим Богом і любити Його у відповідь… щоб Його система цінностей та поглядів стала вашою… щоб прийняти Його задум щодо ваших ресурсів та вашої енергії. Чим сильніше ми фокусуємося винятково на собі, тим більше нас нудить від такого життя. «Суєта», – знову і знову повторює Соломон у книзі Еклезіаста.
Але існує також і найкращий шлях. Чим більше ви дбаєте про інших людей і чим більше ви інвестуєте у процвітання інших, тим більше задоволення ви відчуваєте. Над усім цим звучить вигук Христа: «Не помру, але житиму і сповіщатиму справи Господні». Псалом 117.17